У нашій компанії працює багато цікавих і непересічних особистостей. Ось, наприклад, Тамара Іванівна Сбитна, яка брала участь у процесі становлення двох найпотужніших підприємств Боярки – заводу «Іскра» та компанії «Вентиляційні системи». Величезну частину свого трудового шляху Тамара Іванівна присвятила роботі у відділі кадрів: 30 років на «Іскрі» та майже 20 років у компанії «Вентс». Вона однією з перших запрошувала та влаштовувала на роботу найкращих спеціалістів, за рахунок чого розширювалися не тільки обидва боярські підприємства, а й усе місто. Завдяки її зусиллям сотні людей знайшли цікаву роботу. І це лише одна причина, чому її історія надихає та викликає захоплення.

– Нещодавно у Боярці відбулися заходи, присвячені 50-річчю заснування заводу «Іскра». Тамаро Іванівно, розкажіть про роботу на цьому підприємстві. Як Ви там опинилися і як проходили перші етапи роботи?

– Я корінна боярчанка. Прийшла працювати на завод «Іскра» у 1972 році, оскільки він був єдиним великим підприємством у місті. Незважаючи на те, що завод лише починав працювати, він уже відзначився своїми масштабами та перспективами зростання, тому можливість влаштуватися туди на роботу викликала неабиякий інтерес. Це було режимне підприємство з формою допуску і підпискою про нерозголошення конфіденційної інформації. В Україні таких заводів було лише три, і вони вважалися досить престижними місцями роботи.

На той момент я вже мала достатній досвід роботи інспектором відділу кадрів, тому влаштувалася на таку саму посаду в «Іскрі» швидко і без проблем. Керівництво заводу було впевнене, що роботу потрібно починати з формування колективу, і я була однією з перших, хто реалізовував це завдання. Перші працівники приходили з київських підприємств і з сусідніх сіл. Я знаходила радіомонтажників, енергетиків, механіків, водіїв та інших.

– Чи були якісь труднощі на початку роботи в «Іскрі»?

Так, були. По-перше, це дефіцит працівників. Боярка на той час вважалася спальним містечком. Переважна більшість її мешканців працювала в Києві, і було важко сформувати штат на місці. Але ми співпрацювали з київськими підприємствами, які допомагали нам у підготовці спеціалістів.

Як правило, влаштовувалися на роботу приїжджі, яким, окрім роботи, потрібно було вирішити питання з житлом. Тоді ще не було гуртожитків, через що затримати працівників було не так просто, але ми їх зацікавлювали стабільною роботою. Наприклад, Володимир Байда, який зараз працює на «Вентс» начальником цеху пакування, служив на північному флоті, а після служби прийшов до «Іскри» на посаду монтажника.

Згодом завод почав розширюватися, а разом із ним і сама Боярка, тому що люди почали переїжджати сюди. Весь мікрорайон було сформовано завдяки заводу «Іскра».

На машинобудівному заводі «Іскра» Тамара Іванівна Сбитна (друга ліворуч)
пропрацювала 30 років.

– Тамаро Іванівно, розкажіть про Ваш перехід у компанію «Вентс». Як це відбулося?

– Коли завод «Іскра» почав розпадатися, люди розходилися хто куди. Першокласні монтажниці пішли працювати в лікарню санітарками, багато хто пішов заробляти на ринок. Я не хотіла кидати справу свого життя, тому залишилася на ньому до останнього. На «Іскрі» я пропрацювала 30 років і в глибині душі ще сподівалася, що підприємство підніметься.

На початку нульових у Боярку прийшов «Вентс». На той момент компанія викупила лише кілька будівель. Я особисто прийшла до керівництва нового підприємства і запропонувала свою кандидатуру для роботи з кадрами. У мене вже був чималий досвід роботи на виробничому підприємстві, тому мене взяли на посаду спеціаліста відділу кадрів. Так я почала працювати і комплектувати штат уже у вентиляційній компанії.

– А як проходили перші робочі місяці в компанії? Як Вам вдавалося знаходити персонал? Можливо, Ви використовували якісь нестандартні способи і рішення?

– Коли поставили перше виробниче обладнання, необхідно було знайти людей, які б могли його встановити й обслуговувати, а також працювати на ньому. Були потрібні слюсарі-ремонтники, слюсарі-складальники, електрики та багато інших спеціалістів. Тоді ж на роботу влаштувався Дмитро Іванович Черняк, який зараз працює головним інженером адміністративно-управлінського персоналу виробництва. Я зналася на людях, він розбирався в технічних нюансах – так разом з ним ми і почали формувати штат компанії «Вентс».

На той час комп’ютери й інтернет ще не були настільки розповсюджені, як зараз, тому нам доводилося знаходити людей власними силами, а вся інформація зберігалася в головах та картотеках. Часто мені доводилося самій виїжджати до людей, щоб запропонувати їм роботу, адже засоби комунікацій теж були на низькому рівні. Як зараз пам’ятаю: зима, заметіль, я їду в село Забір’я і там забираю двох слюсарів, братів Савченків. Дмитро Іванович Черняк привів електрика. Так ми почали запускати перші термопластавтомати. Це дозволило створити два невеличкі виробничі майданчики – для виготовлення вентиляційних решіток, на якому працювали Ганна Павлівна Невмержицька і декілька дівчат, а також зі складання побутових вентиляторів під керівництвом Юрія Васильовича Корнєєва. Таким чином, у нас було організовано виробництво, і компанія впевненими кроками почала йти вперед і розростатися.

– Чи можете Ви назвати Ваше найбільше досягнення під час роботи на вентиляційному підприємстві?

– Моя особиста гордість – це те, що в компанію «Вентс» я влаштувала кращих працівників колишнього заводу «Іскра». Наприклад, для цеху виготовлення решіток із пластмаси я знайшла найкращих монтажниць. Цей кістяк тримається й зараз, і, що найголовніше, ефективно виконує свою роботу.

– Чи є у Вашій роботі щось, що приносить Вам найбільше задоволення і найприємніші емоції?

– Звісно! Мені дуже приємно спостерігати за тим, як люди, яких я приводжу в компанію, затримуються тут надовго і зростають разом з нею. Ось, наприклад, Олександр Степанович Матлак, теж колишній іскрівець, влаштовувався до нас на посаду старшого майстра, а сьогодні він працює на посаді начальника цеху з виготовлення вентиляторів.

– Які позитивні сторони роботи на «Вентс» Ви можете відзначити?

– Подобаються умови, які підприємство надає своїм співробітникам. Є і розвозки, які доставляють людей на роботу та додому, і їдальні, де можна смачно пообідати, і стабільна виплата заробітних плат, і взагалі повний соціальний пакет. Спочатку люди не вірили, що на периферії можна знайти роботу з такими хорошими умовами, але, пропрацювавши певний час, приємно дивувалися. Подобається ще й те, що керівництво йде назустріч і прислуховується до свої підлеглих.

– На Ваших очах «Вентс» перетворився з невеличкого виробничого підприємства у світового вентиляційного лідера. Як Ви вважаєте, у чому секрет успіху компанії?

– Я вважаю, що в цьому велика заслуга людей, які тут працюють. По-перше, керівництва, яке ніколи не сиділо склавши руки і рухало підприємство вперед. По-друге, звичайних працівників, які завзято виконують свої обов’язки і, по суті, формують компанію. Мабуть, у цьому і є секрет успіху «Вентс».

– Тамаро Іванівно, а як щодо Вашого дозвілля? Чи є у Вас захоплення або хобі?

– Я за натурою трудоголік, бо інакше у моїй справі не можна. Нездатна заспокоїтися, поки не доведу справу до кінця. І на «Іскрі» це цінували, і на «Вентсі» за це поважають та підтримують. Тож без перебільшень скажу, що робота – моє основне хобі. Для душі вирощую квіти, обожнюю доглядати за рослинами. Я вже навіть зібрала колекцію з найрізноманітніших представників декоративної флори.

У сім’ї все просто. Чоловік теж пропрацював на одному з київських заводів – це у нас сімейне. Дочка займається науковою діяльністю. Словом, звичайна сім’я.

– Що б Ви хотіли сказати співробітникам «Вентс», які тільки почали працювати в компанії?

– Я б хотіла, щоб ці люди поглянули на масштаби нашого виробництва та умови праці. Компанія пропонує стабільну виплату зарплати та повний соціальний пакет: відпустки, лікарняні, медичне страхування, пільгове харчування. Працівники тут захищені з усіх боків. Я вважаю, що люди, які дійсно хочуть працювати в серйозній компанії, якою є «Вентс», повинні так само серйозно ставитися до роботи, бо такий шанс випадає не всім і не часто.